Gegen das Morden – Solidarität mit der Ukraine: Die Ukrainer kämpfen gegen mehr als nur ihre Eroberung, sie kämpfen gegen einen Genozid.

Kurz nach 17 Uhr konnte man auf dem Marktplatz von Halle (Saale) viele Ukrainische Fahnen sehen und es ertönte die ukrainische Nationalhymne, begeistert mitgesungen von einem Großteil der rund 70 Teilnehmenden. Zu dieser Demonstration aufgerufen hatte die Linksjugend.

Der Redner der Linksjugend sprach zuerst das Leid der Menschen in der Ukraine an, der Krieg habe bereits tausende Menschen das Leben gekostet, Millionen seihen geflohen. Heute kenne man Namen von Städten, die Tatorte seien. Putin habe zu Beginn des Krieges klargemacht, dass dieser Krieg, die Auslöschung der kulturellen und politischen Eigenständigkeit der Ukrainer zum Ziel habe. Genau so handele auch die russische Armee.

Weiter sprach er den schwierigen Umgang der Deutschen mit dem Krieg an. Es sei für Benefizkonzerte noch viel zu früh, die Völkerverständigung und Aussöhnung symbolisieren sollten. Man brauche im Moment auch keine guten Ratschläge, was die Aufarbeitung der Ukrainischen Geschichte angehe, aus einem Land, das bis heute nach Wehrmachtsoffizieren benannte Stauffenberg- und Rommel-Kasernen führt.

Auch der weitverbreiteten Ansicht, dieser Krieg sei nicht der Krieg des russischen Volkes, sondern alleine Putins Krieg, widersprach der Redner der Linksjugend. Denn ausgerechnet der Blick in die Deutsche Vergangenheit zeige, dass eine Bevölkerung sehr wohl eine verbrecherische Regierung und ihre Kriege gutheißen und auch aktiv unterstützen könne.

Die wirtschaftlichen Beziehungen waren ein weiterer Kritikpunkt. Kein Cent solle mehr nach Russland fließen, denn damit werde der Krieg in der Ukraine und ein faschistischer Unterdrückungsapparat in Russland finanziert. Mit dem Märchen vom Wandel durch Handel müsse Schluss sein.

Bezüglich Waffenlieferungen sei klar, die Ukraine brauche Waffen. Russland werde den Krieg nicht wegen Appellen oder warmer Worte beenden, sondern nur, wenn er erfolglos bliebe. Angriffskriege dürften sich für den Angreifer nicht lohnen. Auch eine Flugverbotszone, zumindest in der Westukraine, sei eine Option. Russland wolle keine direkte Konfrontation mit der NATO, denn sonst gebe es diese bereits. Eine Flugverbotszone könnte in den betroffenen Landesteilen zumindest für etwas mehr Ruhe und Stabilität sorgen.

Alle Redebeiträge in deutscher und ukrainischer Sprache haben wir unten angefügt.

1. Linksjugend Halle

Vor fast zwei Monaten begann der russische Angriffskrieg gegen die Ukraine. Er hat Tausende das Leben gekostet – das Leben ihrer Eltern, ihrer Geschwister, ihrer Kinder, ihrer Nachbarn, ihrer Freunde. Hunderttausende müssen sich und andere mit Waffengewalt gegen die Gewalt russischer Waffen verteidigen. Millionen sind geflohen. Nicht nur das Leben von Menschen wird von diesem Krieg verschlungen, auch ihre Lebensgrundlage: Schulen und Krankenhäuser, Wohngebäude und Fabriken, Straßen und Brücken. Ukrainische Dörfer und Städte sind heute weltbekannt: Butscha, Irpin, Hostomel, Mariupol. Neben den Bildern sinnloser Zerstörung, die ihre Namen heute beschwören, wissen wir auch, dass diese Orte Tatorte sind. Wir wissen von den Kriegsverbrechen der russischen Armee gegen die Bevölkerung der Ukraine, gegen Zivilistinnen und Zivilisten, gegen Wehrlose, gegen Kinder. Wir wissen, dass Menschen aus der Ukraine nach Russland verschleppt werden. Putin hat zu Beginn des Krieges klargemacht, dass dieser Krieg, die Auslöschung der kulturellen und politischen Eigenständigkeit der Ukrainer zum Ziel hat. Genau so handelt auch die russische Armee. Ihre Verbrechen sind kein Zufall. Die Ukrainer kämpfen gegen mehr als nur ihre Eroberung, sie kämpfen gegen einen Genozid.

Vielen in Deutschland scheint die Grausamkeit dieses Krieges nicht begreiflich. Noch während die Bomben auf die ukrainischen Städte fallen, lud Bundespräsident Steinmeier zum gemeinsamen Benefizkonzert, das zwischen russischen Musikern und ukrainischem Botschafter Völkerverständigung und Aussöhnung symbolisieren sollte. Als Mensch mit auch nur einem Funken Empathie stellt sich die Frage: Ist denn wirklich nicht offensichtlich, dass es dafür noch viel zu früh ist? Dass wir das den Opfern des Angriffskrieges nicht abverlangen können, noch während er im Gange ist? Auch die prägende Rolle, die Steinmeier in der Vorgeschichte dieses Krieges eingenommen hat, ist noch lange nicht abschließend geklärt. Natürlich kann man von den Ukrainern und Ukrainerinnen nicht erwarten, heute schon denjenigen zu vergeben, die für das Leid mitverantwortlich sind.

Ist wirklich, inmitten des Kampfes und des Leids der Ukrainer der richtige Zeitpunkt, um wegen Frank-Walter Steinmeier national beleidigt zu sein? Selbst zur Aufarbeitung der eigenen Vergangenheit und der Rolle von Stepan Bandera im 2. Weltkrieg, braucht man in der Ukraine gerade keine guten Ratschläge aus einem Land, das bis heute nach Wehrmachtsoffizieren benannte Stauffenberg- und Rommel-Kasernen führt. Es ist nicht die Zeit für deutsche Besserwisserei gegenüber den Opfern eines Angriffskrieges, sondern dafür die Grausamkeit dieses Krieges und die schwere Verletzung der Ukrainer ernst zu nehmen.

In Deutschland wird mit großer Selbstverständlichkeit davon gesprochen, dass die russische Bevölkerung mit ihrer Regierung und diesem Krieg nichts zu tun habe: Ausgerechnet der Blick in die deutsche Geschichte zeigt, dass eine Bevölkerung sehr wohl eine verbrecherische Regierung und ihre Kriege gutheißen und auch aktiv unterstützen kann. Dies festzustellen ist kein blinder Hass gegen alle Russen. Vielmehr geht es dabei darum das Ausmaß der Unterstützung für Krieg und Putin zu verstehen.

Das Z als Symbol für die Identifikation nicht nur mit dem Staat, sondern auch mit seiner mörderischen Gewalt, ist nur das augenfälligste Anzeichen dafür.

In Russland werden Meinungs- und Pressefreiheit bereits seit Jahren stark eingeschränkt, inzwischen ist es nahezu unmöglich unabhängigen Journalismus in Russland zu finden. Ebenso schwer ist es, sich unabhängig vom Staat – oder gar gegen den Staat zu organisieren. All das hat sich mit dem Krieg, der Kriegspropaganda und der Repression von Kriegsgegnern nur verschlimmert. Das schlimmste daran ist aber nicht die allgegenwärtige, alternativlose Kriegspropaganda. Das schlimmste ist, wie viele Russen diese Kriegspropaganda glauben – und auch selbst dann noch glauben wollen, wenn ihnen Verwandte aus der Ukraine von russischen Verbrechen berichten. Das sagen uns mittlerweile selbst unabhängige Meinungsumfragen. Putin und sein Staat stehen nicht isoliert in der russischen Gesellschaft – und wir müssen uns fragen, wie weit das Netzwerk der Komplizen reicht. Das alles wirft die Frage auf: Wie soll man die Verhältnisse in Russland noch anders bezeichnen, wenn nicht als faschistisch? Putins Russland ist heute ein faschistisches Land.

Hinter dem Z wirbt das russische Regime, gespickt mit Narrativen der Sowjetzeit, wie dem vermeintlichen Kampf gegen Nazismus für ein faschistisches Projekt: für die Wiederherstellung des russischen Großreiches unter Putin. Darin duldet es keinen Widerspruch. Die historische Erfahrung zeigt, dass russische Großmachtsfantasien immer auf Kosten der Menschen in Osteuropa gingen. Was ein faschistisches Russland für die Welt bedeuten könnte, können wir gerade in der Ukraine beobachten.

Schon aus Selbsterhalt sollte nicht ein Cent aus dem Westen nach Russland fließen, wo ein Staat mitverdient, der damit den Krieg in der Ukraine und einen faschistischen Unterdrückungsapparat finanziert. Mit moralischer Verantwortung kommt man in Deutschland ja leider nicht weit, wenn im Angesicht der Toten in der Ukraine die Angst um deutsche Profitinteressen kickt. Zynischerweise wird die Verweigerung einer Energiepolitik, die Armen das Heizen und gleichzeitig den Ukrainern das Überleben ermöglicht, noch als Sorge um Sozialverträglichkeit verkauft. Auch das Märchen vom Wandel durch Handel wurde jahrzehntelang vorgetragen, um sich noch als Wohltäter zu fühlen, während man einem Diktator wie Putin alles gibt, was er braucht: Wirtschaftlichen Erfolg und die fortgesetzte Abhängigkeit Europas von seinem Gas. Gerade mit dem Märchen vom Wandel durch Handel muss Schluss sein: Es verschafft Diktatoren wirtschaftlichen Erfolg, finanziert ihre Staatsapparate und im schlimmsten Fall auch ihre Kriege.

Wenn Russland sich zu einer faschistischen Gesellschaft wandelt, wenn die Ukrainer um ihr Leben kämpfen müssen, wenn wir im Westen das alles nicht weiter tatenlos mitfinanzieren wollen, ergeben sich für uns als Linksjugend drei Hauptforderungen:

Erstens, wir brauchen konsequente Wirtschaftssanktionen gegen Russland – zuerst in Bezug auf alles, was kriegswichtig ist, aber auch damit wir nicht Mitschuld an Putins wirtschaftlichen Erfolgen tragen und damit, seine Herrschaft ermöglichen. Dazu gehört insbesondere auch ein Importstopp für russisches Gas.

Die daraus folgenden sozialen Verwerfungen in Deutschland müssen konsequent abgefangen werden. Aber auch die Folgen dieses Krieges für die Welt, insbesondere für die Nahrungsmittelproduktion, müssen im Westen auf die Agenda rücken. Auch davon hängt die Akzeptanz von Sanktionen gegen Russland ab. Und Sanktionen sind leider dringend nötig.

Zweitens, die Ukrainer brauchen Waffen. Sie haben keine andere Wahl als sich zu verteidigen. Das müssen wir akzeptieren und ihnen dabei helfen. Wenn es dabei Logistik- oder Ausbildungsprobleme gibt, muss man diese lösen, statt sie als Ausrede vorzuschieben. Litauen hat jetzt begonnen, Ukrainer an westlichen Waffensystemen auszubilden. Das könnte man in Absprache mit den NATO-Partnern auch von deutscher Seite umsetzen. Denn eines ist klar: Solange Russland diesen Krieg nicht aufgibt, wird es keinen Frieden geben. Das faschistische Russland unter Putin wird diesen Krieg aber nicht wegen Appellen und warmer Worte aufgeben, sondern weil er erfolglos bleibt. Angriffskriege dürfen sich nicht lohnen, sie dürfen nicht erfolgreich sein, sie dürfen nicht leicht und nicht verlustarm sein – und dafür müssen wir sorgen, wenn wir Frieden wollen.uz

Und drittens: Wenigstens für die Westukraine müssen wir eine Flugverbotszone ehrlich diskutieren. Russland will keine direkte Konfrontation mit der NATO, sonst gäbe es diese längst. Die NATO könnte das ausnutzen und dafür sorgen, dass wenigstens in der Westukraine, wenn nicht schon im ganzen Land, Frieden einkehrt – ohne russisches Bombardement und ohne ständigen Luftalarm.

Die Zeit für Forderungen des Pazifismus ist vorbei. Gerade im Angesicht der Ostermärsche möchte ich an dieser Stelle noch einmal betonen: Wer die Gewalt ablehnt, muss ihr Widerstand leisten, nicht sich ihr unterwerfen. Wer Frieden will, muss dafür sorgen, dass dieser Angriffskrieg in der Niederlage des Invasoren endet. Nur dann wird Russland wieder an den Verhandlungstisch zurückkehren. Nur so kann es ein freies Europa und eine freie Ukraine geben.

Slava Ukraini!

2. Maryana G.

Ich heiße Mariana – ich bin Ukrainerin! Am 24. Februar wachte ich wegen der Explosion auf. Ich wollte nicht aus Kiew fliehen. Damals habe ich gedacht, vielleicht ist das das letzte Mal, dass ich zu Hause schlafen kann. Und so war es! Danach schlief ich in den Krankenhausfluren. Neben diesem Krankenhaus wurde ein Wohnhaus bombardiert, das ist in der Nähe vom dem Flughafen Kiew-Schuljany. Dann schlief ich unter dem Beschuss von der Sabotage-Aufklärungsgruppe. Hatte ich Angst? Nein. Aber ich hatte wirklich Angst, als ich nach Koval kam – eine friedliche Stadt in der Westukraine. Plötzlich hörte ich das Knallen der Eingangstür des Wohnhauses. Ich dachte sofort, es sei ein Beschuss und heulte.

Ich habe Angst um meine Nichte, Eltern, Ehemann, Bruder. Habe ich Angst um mich? Wer will schon sterben? Meine Freunde sind jetzt in Mariupol, sie sind im Militär! Sie wurden von russischen Truppen umzingelt und haben jetzt keine Munition, Arzneien, Essen. Gestern benutzte Russland chemische Waffen gegen sie, aber sie gaben nicht auf. Sie sind lassen sich nicht unter kriegen! Dieser Krieg zeigt mir die Stärke der ukrainischen Menschen! Der Krieg, den Russland gegen uns begann!

3. Journalist 1, Mariupol

Die russische Armee hat fast ganz Mariupol zerstört. Bestenfalls sind es nur zerbrochene Fenster, aber ganze Häuser gibt es nur noch wenige. Die meisten sind ausgebrannt, fielen oder brachen zusammen. Sie können sich nicht vorstellen, was da vor sich geht. Die Stadt ist zerstört! Aber unsere Zivilisten bleiben in der Stadt sowie unser Militär. Wir dürfen nicht schweigen, wir müssen handeln.

4. Anastasi

Heute ist der 49ste Tag, seitdem Russland begonnen hat uns zu retten, von wem verstehe ich bis heute nicht. Aus diesem Grund war meine Familie gezwungen, ihr Zuhause und Charkiw zu verlassen! Weil wir Angst hatten. Mein Bruder ist 10 Jahre alt und als er am 24. Februar um 5 Uhr morgens aufwachte, fing er an zu weinen, und meine Mutter und ich haben überlegt, wie wir fliehen und überleben können. Wir hatten Angst um unsere Familie, denn das ist keine „Rettung“ von Russland. Sie haben unser ruhiges Leben, unser Zuhause, unsere Stadt Charkiw zerstört und tun dies bis heute!

5. Nastja

Hallo an alle! Ich heiße Nastja und komme aus der Ukraine, aus der Stadt Kyiv.

Auf meiner 19-stündigen , 200 km langen Flucht musste ich zusehen, wie Menschen ihre Autos stehen stehen ließen, um zu Fuß die Flucht fortzusetzen, bepackt mit Müllbeuteln, die ein paar Sachen enthielten, die sie auf die Schnelle zu fassen bekommen haben… Ich war eine von ihnen…

Ich habe mein Zuhause verlassen, weil wir vermeintlich gerettet werden sollten – durch den sogenannten russischer Frieden – was das bedeutet verstehe ich bis heute nicht.

Ich habe eine schrecklich große Sorge um die Frauen, deren Söhne, Väter, Brüder, die in diesen Krieg gingen, um ihre Mütter, Ehefrauen, Kinder und Schwestern zu schützen und zu verteidigen. Die nur einmal die Gelegenheit hatten miteinander zu telefonieren…Die, seit dem Beginn des Krieges, nicht erreichbar sind…Der Gedanke ist sehr traurig, dass manche womöglich nie wieder erreichbar sein werden und die einfache Frage „wie geht es Dir?“ nicht gestellt werden kann.

In diesem Krieg verstehe ich eine Sache besonders nicht – was haben Kinder damit zu tun? Warum müssen sie leiden? Worin besteht deren Schuld? Warum hält die Aufschrift „KINDER“ keinen Besatzer auf, warum müssen Babys in den Kellern, unter Beschuss das Licht dieser Welt erblicken? Und den Lärm der Sirenen hören? Warum müssen Frauen, die gerade ihr Baby auf die Welt gebracht haben, die Mütterzimmer verlassen und sich in den Schutzkellern verstecken?

Und dann wird dem russischen Volk im Fernsehen die Botschaft vermittelt, dass das alles Photoshop sei, und wir beschießen uns selbst! Wir selbst würden auf unsere Frauen und Kinder schießen!

Es widert mich an, wenn ich die Telefongespräche der russischen Angreifer höre, die ihren Frauen sagen, dass sie ihnen Unterwäsche von „Victoria Secret“ mitbringen und fragen, welche Schuhgröße die Kinder haben, um die Kinderschuhe mitzubringen. Sie nehmen Waschmaschinen, Fernseher und Spielsachen mit und das was sie nicht wegschaffen können, wird vernichtet: angeschossen, zerschlagen, zerstört. Sie hinterlassen an den Wänden Sprüche: „Danke für die Gastfreundlichkeit, entschuldigt die Unordnung“ und „wer hat es Euch erlaubt, besser zu leben als wir!“

Sie beleidigen unsere Kinder und töten sie dadurch moralisch. In den Krankenhäusern befinden sich sehr viele Frauen mit inneren Blutungen durch die Vergewaltigungen, junge Mädchen, die bereits mit 12 schwanger sein müssen, Jungen kommen ins Krankenhaus mit gerissenem Anus… Auf Twitter werden Videos der Vergewaltigung eines Babys veröffentlicht! Das sind doch keine Menschen! Wer macht denn so etwas? Ist das normal? Das ist nicht menschlich, das ist Genozid!

Ich lese jeden Tag die Nachrichten und schaue mir die Bilder an: Eines der Fotos zeigt, ein verstorbenes Kind das auf einer völlig verschneiten Bank hinterlassen wurde. Die Familie hatte nicht mehr die Möglichkeit, es zu beerdigen, da sie über den „grünen Korridor“ fliehen musste. Dieser führte aber leider in Richtung der Besatzer. Ukrainische Menschen werden gezwungen nach Russland zu gehen. Sie gehen an russischen Soldaten vorbei und werden dabei noch gezwungen sich für die vermeintliche Rettung zu bedanken. Nur so können sie überleben. Sobald sie sich jedoch als Ukrainer bekunden, werden sie sofort getötet.

Meine Bekannte erzählte mir, über eine Frau aus Mariupol, die während der Evakuierung in den ersten Kriegstagen, auf dem Weg nach Berdjansk war, 80 Kilometer zu Fuß mit einem 1-jährigen Kind, das Fieber hatte im Arm gelaufen ist, und ihm nur Wasser geben konnte weil es nichts anderes gab…

Es ist schrecklich, wenn man in der Leichenhalle nach den Verwandten sucht, deren Telefonnummer wählt und anhand des Klingelns im Leichensack fündig wird…

Sie töten den Glauben in die Menschlichkeit, sie zerstören unsere Häuser. Sie werden niemals unsere Brüder sein, so wie sie es vor 8 Jahren schon nicht waren und auch in den nächsten 80 Jahren nicht sein werden.

Ich möchte unseren Soldaten danken, die unser Vaterland verteidigen, sie sind tapfer.

6. Journalist 2, Mariupol

Vor dem Angriff Russlands war Mariupol eine aufblühende Stadt.

Es wurde viel gebaut und die Stadt entwickelte sich. Niemand unterdrückte russischsprachige Menschen und hier gab es keine Nazis. Russland hat sich einfach so entschieden, Genozid am ukrainischen Volk zu begehen.

Im Moment ist Mariupol vollständig von russischen Truppen umzingelt. Unser Militär bittet um Hilfe. Mariupol braucht die Befreiung von der Blockade. Man muss handeln. Mariupol kämpft jetzt für die Freiheit der ganzen Ukraine. Jeden Tag sterben unsere Kinder, Frauen, Soldaten. Alle Menschen da warten. Sie warten und hoffen, dass die Welt sie hört. Sie warten darauf, dass es ihnen geholfen wird!

7. Darya

Gorlivka, 2014. Ich weiß noch als wäre es gestern gewesen, wie die Leute in Keller geführt worden sind. Ohne jegliche Schuld, einfach, weil sie eine andere Meinung hatten!

Was mit den Menschen in diesem Keller passiert ist, darüber werde ich besser schweigen! Aber Sie können es sich vermutlich vorstellen: brutale Folter!

Meine Prüfungen in der 9. Klasse schrieb ich unter Beschuss.

Ende 2014 im Winter saßen wir im Keller um uns zu schützen.

Winter, 2015 bin ich nach Winnyzja gefahren um vor dem Krieg zu fliehen.

Winnyzja – eine wunderschöne Stadt, die mich aufgenommen hat. Genau hier habe ich mich wohl gefühlt. Aber der Krieg war immer noch da und konnte nicht loslassen.

Für mich ist die Zeit im Jahr 2014 stehengeblieben.

Wir habe schmerzhafte Erinnerungen über die Kämpfe um den Flughafen Donezk und Ilovaisky-Kessel – das werden wir nie verzeihen!

Am 24.02.2022 wurden wir plötzlich geweckt, mit der Aussage, der Krieg habe begonnen! Es fühlte sich alles an wie ein Traum.

Diese verdammte „russische Frieden“ hat unser Land überfallen!!

Meine Schwestern mit ihre kleinen Kinder flohen aus Charkiv unter Moskauer Beschuss!

Wissen Sie, wie es sich anfühlt, wenn man unsere Soldaten trifft, wie man in die Augen von Mütter schaut, die ihre Kinder verloren haben. Wie man jeden Tag stirbt, weil man zuschaut und sich hilflos fühlt!

Meine Verwandten sind in Kiev, Chernihiv, Donezk, Lugansk.

In all diesen Städten, wütet dieser verfluchte „russische Frieden“!

8. Anastasiia

2014 kam die sogenannte „russische Rettung“ in meine Heimatstadt. Meine Familie und ich mussten die besetzte Stadt Horliwka verlassen. Alles ist dageblieben, unser ganzes Leben. Jetzt ist es 2022, wir haben endlich unsere eigene Wohnung in Kiew gekauft, sind umgezogen und dachten, dass unser glückliches Leben begonnen hatte, aber Russland und die sogenannte „russische Rettung“ kamen zum zweiten Mal und wir sind zum zweiten Mal gezwungen, unsere Heimat zu verlassen und unser Leben zu retten. Russland und der „russische Frieden“ rettet uns nicht. Sie töten und zerstören.

9. Andriy

Hallo zusammen Freunde. Mein Name ist Andriy, Ich komme aus der Ukraine, aus Kharkiv. Vor einem Monat wurde ich in den Westen, in die Stadt Ternopil, evakuiert. Ich würde gern meine ganze Familie dort raus holen, aber ich konnte nur mit meiner Mutter fliehen. Meine 3 Großmütter sind in Kharkiv geblieben.

Ich weiß nicht… was ich euch sagen soll. Seht ihr, wovon Putin, Mister Arschloch, träumt? Er träumt von der Wiederherstellung der Sowjetunion. Ich glaube, Sie kennen die Geschichte von 1989. Wo war die Grenze? Sie war in der Mitte Berlins. Darum kämpft die Ukraine gerade nicht nur für ihre Freiheit, sondern auch für die Freiheit der gesamten zivilisierten Welt, von ganz Europa.

Hier in der Ukraine sehen wir Nachrichten wie die deutsche Regierung verspricht uns Waffen zu schicken, aber sich dann weigert irgendetwas anderes zu tun. Ich glaube Ihr solltet eurer Regierung beweisen, dass die Ukraine ein Schild für Europa ist. Und wenn die Ukraine nicht überlebt, wird Russland nicht aufhören. Es wird die Sowjetunion innerhalb der Grenzen, in denen es vor 1989 existierte, erreichen und wiederherstellen.

Also, kümmere dich um dich selbst, verteidige deine Freiheit.

Auf Wiedersehen.

10. Dimitry

er Faschismus wurde wiedergeboren. Die Menschheit dachte, sie hätte ihn vor 77 Jahren zerstört, aber er überlebte und verbarg sich. Der Faschismus manifestierte sich im Rassismus in Europa und Amerika; im sowjetischen Totalitarismus – in der Zerstörung jedes unabhängigen Gedankens; im stillen, versteckten Genozid ganzer Nationen nach Lust und Laune von Führern in allen Ecken der Welt; in der Kultivierung nationaler Exklusivität und der Idee, dass die Zugehörigkeit zu einer Gemeinschaft alle Sünden reinwaschen kann; in aggressiver Ignoranz, verschärft durch kannibalistische Staatspropaganda; in Heuchelei und Feigheit, offen die Wahrheit zu sagen, in einem leidenschaftlichen Verlangen zu lügen und die blutigen Früchte der Unwahrheit zu ernten.

Der Faschismus wurde in Russland wiederbelebt. Diese Ansicht mag absurd erscheinen, und viele ziehen es vor, zu glauben, dass die Manifestierungen des russischen Faschismus lediglich „Neigungen vor Ort“, eine kurzlebige Folge von Propaganda oder einfach eine zufällige Konzentration von Lügen und Grausamkeiten sind. Aber so dachten sie in den 1930er Jahren, als die Welt den Faschismus zum ersten Mal in seiner ganzen Pracht sah. Niemand wollte glauben, dass Adolf Hitler und seine Nationalsozialistische Partei mehr als ein vorübergehendes Missverständnis waren, das in der aufgeklärten Welt jener Zeit, die die Schrecken des Ersten Weltkriegs sah, nicht überlebensfähig war…

Aber diese Ausreden halfen nur dem faschistischen Monster das Blut zu trinken und die Extremitäten unschuldiger Menschen mit seinen Zähnen abzureißen. Die fatalen Fehler, die es dem widerlichen Adler mit dem Hakenkreuz ermöglichten, seine Flügel über Europa auszubreiten, werden nun wiederholt. Der Faschismus braucht dazu keine einstimmige Anerkennung diplomierter Forscher*innen politischer Regime, es genügt, das Böse ungestraft zu konzentrieren, während der Rest der Welt abwinkt und es nicht glauben will.

Nun breitet ein ekelhafter Doppeladler mit einem schüchternen lateinischen Z auf der Brust seine Flügel über der Ukraine aus. Russland ist bereits ein totalitärer Staat geworden, hat sich von der Welt abgeschottet und ein bequemes Opfer gefunden. Moskaus Propagandisten, wie ihre deutschen Vorgänger, erklären den totalen Krieg dem gesunden Menschenverstand und replizieren den tollwütigen Antisemitismus, bei dem sie die Juden durch Ukrainer ersetzen.

Für Russland sind die Ukrainer*Innen – unabhängig von Herkunft und Sprache – inkompetent und gleichzeitig böse und listig, schuldig an allen Miseren Russlands. Sie verstecken sich hinter jeder Tür, vergiften Russen mit Vögeln, entwickeln Viren in geheimen Labors und kreuzigen orthodoxe Babys. Aber natürlich nicht von sich aus, sondern mit Zustimmung der globalen kapitalistischen Hinterbühne, welche für die Russen die NATO darstellt – ein sehr schwaches und unentschlossenes Verteidigungsbündnis, das Angst davor hat, Diktatoren in die Schranken zu weisen und gleichzeitig böse und heimtückisch, bereit Russland allein dafür zu zerstören, dass es seine Erfolge hasst.

Aber das 21. Jahrhundert war viel glücklicher als das 20.: Die Ukraine ist weder Österreich, noch die Tschechoslowakei, noch die zweite Rzeczpospolita geworden. Wir haben den russischen Nazis das Leben schwer gemacht und sie zum Bluten gezwungen, indem wir die Werte einer fortschrittlichen Welt auf Kosten von Tausenden von Menschenleben unserer Mitbürger*innen verteidigten, die erschossen, vergewaltigt oder ermordet wurden, nur weil sie kein Z-Sklavenzeichen tragen und in einer grausamen und antiintellektuellen “russischen Welt” leben wollen, wo es keinen freien Gedanken und keinen Raum gibt, der nicht von den Geheimdiensten kontrolliert wird.

Wir werden einfach nur dafür getötet, dass wir die Erwartungen des neuen Führers, Wladimir Putin, nicht erfüllt haben, der zuerst den Anschluss durchführen wollte, dann eine Besetzung, um alle Andersdenkenden zu beseitigen, und heute die vollständige Zerstörung der Ukraine als historisches Phänomen.

Wir erteilen den russischen Faschisten eine würdige Abfuhr, aber ihr Anführer, der sich selbst von allen Informationen isoliert hat, außer denen, die ihm persönlich gefallen, denkt nicht daran, aufzuhören. Die Tausende getöteter Z-Soldaten sind ihm egal, denn er will nur die Weltherrschaft. Wenn er heute die Ukraine schlucken kann, wird er morgen nach Polen, Litauen, Lettland oder Estland ziehen und übermorgen die ganze Welt verschlingen.

Die Welt muss sich die Augen wischen und die Wahrheit sehen: Während sie schlief und jedes Jahr zynisch „Nie wieder“ wiederholte, übernahm der Faschismus wieder die Macht. Bürger*Innen aller Länder müssen gemeinsam gegen dieses Monster kämpfen, sonst wird es sie alle vernichten – langsam und einen nach dem anderen. Wenn die Ukraine fällt, wird ein Teil der Welt an Kraft verlieren und sich auflösen, und dann werden Putins Klone nacheinander in den Hauptstädten jedes Landes erscheinen, und der Frühling 2022 wird der Welt wie ein leichter Spaziergang erscheinen.

Heute haben die Ukrainer*Innen das Los bekommen, die wichtigsten Antifaschisten der Menschheit zu sein, und wenn sich der Rest der Länder diesem Kampf nicht anschließt, wird es nicht wieder dämmern. Die Welt wird alle Errungenschaften verlieren, die manchen unbedeutend erscheinen mögen: Meinungsfreiheit, Redefreiheit, Versammlungsfreiheit und Selbstbestimmungsrecht.

Die Menschheit muss alle ihre Kräfte in einer Faust sammeln und den Kreml zerschlagen. Dann werden die glänzenden Ideale des menschlichen Fortschritts schließlich die Möglichkeit bekommen, universell zu werden und die Welt zu einem besseren Ort zu machen.

Wenn Feigheit, Gleichgültigkeit und Ambiguität vorherrschen, hat die Welt keine Chance, besser und gerechter zu werden. Es ist Zeit, zur Besinnung zu kommen und das Monster zu töten, bevor es mit dem Buchstaben Z den Planeten zerschneidet.

Übersetzung: Rost Likholat

11. Tetiana

Die ersten Tage des Krieges verbrachte ich in Kyjiw. In diesen Tagen wurde Kyjiw bombardiert, schwer bombardiert, und das Schlimmste war, dass man jede Minute Angst hatte, dass uns der nächste Bombenanschlag treffen könnte. Und du kannst nicht gut schlafen, du kannst nicht essen, trinken und nicht mit deiner Familie in Kontakt bleiben. Ich entschied mich am fünften Tag Kyjiw zu verlassen, da man nicht sicher war und immer noch nicht ist. Ich bin in die Westukraine gefahren und wurde dort herzlich von meiner Freundin und ihrer Mutter aufgenommen. Meine Verwandten sind jetzt in der Nähe von Kyjiw, ich habe mit ihnen jeden Tag Kontakt, denn das Schlimmste wäre für mich, den Kontakt zu verlieren! Und die Angst vor Bombardierungen blieb. Denn in den ersten Tagen, als ich in Kyjiw war, hörte ich einige Flugzeuge über dem Haus fliegen. Und das ist die Situation, in der man nicht weiß, ob es eine Bombe oder eine Explosion geben wird. Oder ist es nur unsere Luftverteidigung?

12. Karina M.

Der Krieg mit Russland verfolgt mich seit 2014, als die Aggression in der Ostukraine begann, und zwar in den Gebieten Donezk und Luhansk. Mein Vater meldete sich freiwillig beim Militär und verteidigte unser Land. Daher erlebe ich diesen Krieg nun schon seit acht Jahren und es hört nicht auf. Ich weiß nicht, was als nächstes passieren wird oder was morgen passieren wird. Denn all meine Pläne, all meine Träume und Hoffnungen hörten auf einmal auf. Und ich weiß nicht, wann alles wiederaufgebaut werden kann. Ich weiß nicht, wie ich in einer solchen Situation weiterleben soll. Ich weiß nicht, wie ich leben soll, wenn Menschen und Kinder neben dir sterben; wenn Frauen und Kinder vergewaltigt werden. Wenn all dies in einer modernen Welt passiert, weiß ich nicht, wie ich weiterleben soll. Wann werden alle Menschen die Möglichkeit haben, ein normales Leben zu führen? Ich bin 21 Jahre alt und ich bin mit dem Krieg.

Вже понад два місяці триває російська загарбницька війна проти України. Вона коштувала українкам та українцям тисяч життів: життів матерів і батьків, сестер і братів, доньок і синів, сусідок і сусідів, подруг і друзів. Сотням тисяч довелося стати на захист інших і самих себе зі зброєю в руках, щоб дати відсіч озброєному російському насиллю. Мільйони стали біженками й біженцями. Війна пожирає не лише людські життя, а й усе те, що їх живить: школи й лікарні, будинки й заводи, дороги й мости. Весь світ дізнається про українські села й міста: Бучу, Ірпінь, Гостомель, Маріуполь — на жаль, ці назви тепер викликають в уяві не пейзажі, а образи нищівного божевілля й страшних злочинів. Ми бачимо, як російська армія коїть воєнні злочини проти населення України, проти громадянок і громадян, проти беззахисних і дітей. Ми знаємо, що людей насильно переселяють з України до Росії. На самому початку війни Путін чітко дав знати, що мета цієї війни — знищити культурну й політичну незалежність українок і українців. Саме цим і займається російська армія. Їхні злочини — не випадковості. Українки й українці ведуть боротьбу не лише проти окупації: вони ведуть боротьбу проти геноциду.

Багато хто в Німеччині чомусь ніби не розуміє, наскільки жорстока ця війна. Поки бомби падають на міста України, президент Штайнмаєр запрошує російські музичні гурти й українського посла провести спільний благодійний концерт на честь міжнародного взаєпорозуміння й примирення. Будь-кому з бодай крихтою емпатії спадає на думку питання: невже не очевидно, що для подібних заходів іще неймовірно рано? Й що не можна вимагати такого в жертв загарбницької війни, котра досі триває? Роль, яку Штайнмаєр зіграв у подіях, що передували активній фази війни, теж вкрай неоднозначна. Очікувати від українок і українців уже сьогодні пробачити відповідальних за страждання, яких нам продовжують завдавати, — це взагалі як? Серйозно, поки українки й українці попри ці страждання продовжують визвольну боротьбу, цілий народ знайшов час ображатись на критику Франка-Вальтера Штайнмаєра? Й вимагати виправдань за українське минуле й роль Степана Бандери в Другій світовій війні — перед країною, чиї казарми до сьогодні носять імена Штауффенберга й Роммеля — офіцерів вермахту? Постраждалі від загарбницької війни потребують від німкень і німців не всезнаючої поблажливості, а серйозного сприйняття жорстокості цієї війни й завданої українкам і українцям шкоди — якої Росія завдає все більше.

В Німеччині прийнято не піддавати сумніву той так званий «факт», що російське населення окреме від своєї влади й цієї війни. Агов, достатньо подивитись на німецьку ж історію, щоб пригадати, наскільки звичайні люди бувають здатні мало того що схвалювати злочинну владу та її війни, так ще й масово їх підтримувати. Нагадувати про це — не сліпа ненависть до всього російського. Це розуміння масштабу підтримки простими росіянками та росіянами цієї війни й особисто Путіна.

Символ «Z» як самоідентифікація навіть не з державою, а саме з її вбивчою жорстокістю — лише найочевидніша ознака цього.

В Росії свободу слова й свободу преси вже багато років настільки жорстко придушено, що знайти незалежне журналістське російське видання тепер майже неможливо. Стає все складніше організуватись незалежно від держави — й тим паче проти держави. Все це ще більше загострює війну, воєнну пропаганду й репресії проти опозиції війні. Є дещо навіть гірше, ніж всюдисуща безальтернативна воєнна пропаганда. Найгірше — те, скільки росіянок і росіян вірять цій воєнній пропаганді й починають навіть більше їй довіряти, коли родички й родичі з України розповідають їм про російські злочини. Це показують навіть незалежні громадські опитування. Путін і його держава не ізольовані від російського суспільства, тож слід продовжувати ставити перед собою питання: наскільки глибоко сягає ця мережа співучасті?

Все це веде до ще одного питання: як іще ми можемо описати умови в Росії, як не фашизм? Путінська Росія сьогодення — це фашистська країна.

За образом «Z» російський режим, озброєний наративами радянської ери, зокрема про боротьбу проти нацизму, просуває справді фашистський проєкт — відновлення російської імперії під владою Путіна. Власне, це не становить протиріччя. Історичний досвід показує, що російські фантазії про великодержав’я завжди багато коштували народам Східної Європи. Що несе світу фашистська Росія, в Україні видно вже зараз.

Хоча б заради самозбереження не посилайте більше ані копійки з Заходу до Росії, в якій держава фінансує отриманими коштами війну проти України й фашистський репресивний апарат. На жаль, у Німеччині моральна відповідальність припиняє відчуватись, коли обличчя мертвих українок та українців затуляють прибутковість німецької економіки. Цинічно, що відмова втілювати енергетичну політику, яка робила б опалення домівок доступним усім німкеням та німцям і водночас допомагала українкам та українкам вижити, подається як піклування про стійкість суспільства. Казочки про зміни шляхом торгівлі звучать уже століттями, щоб забезпечувати благодійний фасад вашому наданню такому диктаторові, як Путін, усього необхідного: економічної успішності й тривалої залежності Європи від газу. Саме цим казочкам про зміни шляхом торгівлі треба покласти кінець: вони надають диктаторам економічний успіх, фінансують їхні державні апарати й зрештою їхні війни.

Якщо Росія перетворюється на фашистське суспільство, й якщо українкам та українцям доводиться боротись за власні життя, й якщо Захід не бажає продовжувати бездіяльно фінансувати все це, ось наші три головні вимоги як лівої молоді:

По-перше, нам потрібні послідовні економічні санкції проти Росії: насамперед проти всього, що живить воєнний механізм, але й в цілому проти економічних «успіхів» Путіна, бо ці успіхи роблять нас співучасницями й співучасниками злочинів його влади. Зокрема потрібно заборонити імпорт російського газу й пом’якшити наслідки цього для німецьких громад, щоб це не було для них потрясінням. Але наслідки цієї війни для всього світу, передусім для виробництва харчів, мусять тепер постійно бути в порядку денному для всього Заходу. Від цього залежить прийняття санкцій проти Росії суспільством. А санкції нам критично необхідні.

По-друге, українкам та українцям потрібна зброя. В них нема вибору, крім як захищатись. Потрібно прийняти це й допомагати їм у цьому. Якщо виникають логістичні чи навчальні проблеми, нам треба розв’язувати їх, а не виправдовуватись ними. Литва вже навчає українок та українців використовувати західні системи озброєнь. До цього слід долучитись і Німеччині — координуючи зусилля з іншими членами НАТО. Бо одне ми знаємо напевне: доки Росія не здасться в цій війні, миру не буде. Проте фашистська Росія під Путіним не припинятиме цієї війни через прохання й теплі слова; змусити її припинити можуть лише систематичні поразки. Загарбницькі війни мусять бути невигідними, неуспішними й тяжкими, а втрат від них мусить бути якнайбільше — й нам доведеться це гарантувати, якщо ми бажаємо миру.

По-третє, принаймні над заходом України ми мусимо чесно постаратись забезпечити безпольотну зону. Росія не бажає прямого зіткнення з НАТО, інакше вже його влаштувала б. НАТО може скористатись цим і допомогти повернути мир заходу України — чи й усій Україні — без російських бомбардувань і нескінченних повітряних тривог.

Годі вимагати пацифізм. Особливо під час великодніх маршів (щорічні мирні протести) наголошуватиму знову й знову: якщо ми проти насилля — чинімо йому спротив, а не складаймо перед ним зброю. Якщо ми за мир, то мусимо забезпечити, щоб цій загарбницькій війні поклала край поразка загарбника. Лише тоді Росія повернеться за стіл перемовин. Лише тоді буде вільна Європа — й вільна Україна.

Слава Україні!

2. Мар’яна

Мене звати Мар’яна – я українка! 24 лютого прокинулась від вибуху. Втікати з Києва не стала, бо спала в своєму ліжку. Я тоді подумала може це востаннє, я можу отак спати у себе дома – так і було! Потім я ночувала в коридорах лікарні, біля якої збили житловий будинок, поруч аеропорт «Жуляни». Потім ночувала під обстрілами «ДРГ», чи було страшно? Знаєте, ні! Але по-справжньому стало страшно, коли переїхала до Коваля – мирне місто західної України. І у під’їзді будинку, де ми жили, грюкнули металеві двері. Подумала обстріл і заплакала. Я боюся за життя своєї племінниці, батьків, чоловіка, брата. Чи боюсь за своє? А хто хоче помирати? Зараз у Маріуполі перебувають мої друзі – вони військові! Їх оточили, вони без боєприпасів, ліків, їжі. Проти них вчора росія застосувала хімічну зброю, але вони не здалися. Вони – незламні! Для мене війна про незламність Українського народу – це є! І ось ця війна, яку розпочала росія проти нас!

3. Журналіст 2, Мариуполь

Российская армия разрушила практически весь Мариуполь. В лучшем случае – это просто выбитые окна, но таких домов осталось мало. Большинство выгорело, попадало, рассыпалось. Вы не можете себе представить, что там происходит. Города просто нет! Но в городе остаются наши мирные люди, наши военные. Нельзя молчать, хватит бездействовать!

4. Анастасія

Сьогодні 49-день, як Росія почала рятувати нас незрозуміло від кого. Моя родина через це, була вимушена покину рідну домівку. Та найкраще місто – Харків! Тому що, нам було страшно. Моєму братові 10 років і коли 24 лютого, о 5 ранку він прокинувся. Він почав плакати, в ми з мамою думали, як рятуватись та вижити. Нам було страшно за нашу сім’ю, бо це ніяке не спасіння росії. Вони знищили наше спокійне життя, наш дім, наш Харків і вони продовжують це робити і досі!

5. Настя

Речь

Всім привіт! Мене звати Настя, я з України, з Києва.

Я їхала 19 годин 200 кілометрів і бачила, як люди лишають свої автівки і йдуть пішки. З пакетами зі сміття, в яких лежали речі, які вони схвалити, що під руку потрапилось…

Я була однією з них…

Я кинула свою домівку, тому що нас пришли рятувати – з спеціальною воєнною операцією – руський мір…

Мені страшно за тих жінок, чиї сини, батьки, брати пішли захищати своїх матерів, дружин, дітей і сестер. Які телефонували лише один раз… Які не виходять на зв’язок з початку війни… І дуже прикро розуміти, що до когось вони все таки більше ніколи не зателефонують, щоб спитати «як ви?»

Я не розумію у війні одного – до чого тут діти? Чому вони мають страждати? У чому вони вині? Чому окупантів не зупиняє напис «ДІТИ», чому діти мають народжуватись у підвалах, під обстрілами? І чути звуки сірен? Чому жінки мусять бігти в укриття зі своєї палати? А потім росіяни з телебачення чують, що це Фотошоп і ми самі стріляємо у себе! В своїх дітей і жінок!

Мені бридко чути телефонний дзвінок російних окупантів до своїх жінок, які кажуть, що я тобі взяв труси від «Вікторії сікрет», питають який розмір взуття у дитини, щоб взяти чобітки. Вони забирають пральні машини, телевізори, гаджети, а те що не можуть – знищують: стріляють, б’ють, ламають. Вони залишають надписи на стіні «Дякую за гостеприємність, вибачте, за бруд» і «Хто Вам дозволив жити краще ніж ми?»

Вони ображають наших дітей, вбиваючи морально. Зараз в лікарнях багато дівчат в який внутрішня кровотеча від зґвалтувань, дівчата в 12 років вже вагітні, хлопці потрапляють до лікарні з розірваною дупкою… Вони виставляють відео в твітер, як вони ґвалтують грудного малюка! Хіба це люди? Хіба так можна? Хіба це нормально? Це не людяність! Це геноцид!

Я кожен день читаю новини і дивлюсь фото, на одному з фото дитина на лавці, повністю засніжена лишилась мертвою, бо рідні рятуватись «зеленим коридором», але, на жаль, в бік окупантів. Вони йшли біля трупів, не дивились ні вгору, ні на солдатів, вони дивились вниз і казали «Дякую, що рятуєте», щоб вберегти власне життя. А ті хто казав «Слава Україні» вбивали одразу…

Моя знайома мені розповідала, що в перші дні війни жінка евакуювалась з Маріуполя, вона йшла пішки до Бердянска, 80 кілометрів з 1-річною дитиною на руках з температурою, давала їй тільки воду, бо більше не було нічого…

Страшно, що рідних шукають в морзі, телефонуючи до них по телефону… І в тих мішках чутно звуки дзвінка…

Вони вбивають віру у людяність, вони руйнують наші будинки, вони ніколи не будуть нам братами, як 8 років тому і 80 років після, а то і більше.

Я хочу подякувати нашим захисникам, які захищають нашу Батьківщину, вони незламні, вони дуже сильні духом! Їх не подалати! Як наші люди, які вірять у перемогу!

Я хочу подякувати Німеччині, яка нас прийняла до себе додому, німцям, які нам допомагають і підтримують, які дають нам дах над головою, їжу і речі! Дякую Вам!

Слава Україні!

6. Журналіст 1, Мариуполь

Мариуполь до нападения России был процветающим городом. Все строилось и развивалось. Никто не притеснял русскоязычных и тут не было нацистов. Россия просто решила устроить геноцид. На данный момент Мариуполь в полном окружении. Наши военные просят о помощи. Нужна деблокада Мариуполя. Нельзя бездействовать. Мариуполь сейчас сражается за свободу всей Украины. Каждый день гибнут дети, женщины, наши военные. Они ждут. Ждут и надеятся, что мир их слышит. Ждут, что им помогут!# Synchronization

7. Дарія

Горлівка, 14 рік, я як зараз пам’ятаю, як вели в підвали людей. Ні за що. Просто за те, зо погляди не співпадали, за те що там робили я краще промовчу, але ви самі маєте здогодатись: люте катування. Я складала іспити в 9 класі під кулями. В кінці 14 (року) взимку пам’ятаю, як сиділа в підвалі. 15 рік, зима, я виїхала на Вінничину – це неймовірне місто, яке приютило мене. Саме тут я знайшла все, але війна не відпускала нас. Мій час зупинився в 14 році. Ми до сих під пам’ятаємо Донецький аеропорт і Іловайський котел – не має прощення. 22.02.2022 всі склали якусь магію, в ніч все зруйнувалось, всі сподівання на нормалення життя. 24.02.2022 вдруге розбудили сказавши, зо почалась війна, жалі все як в тумані. Цей клятий «руський мир»! Мої сестри з маленькими дітьми тікали з Харкова під «московську лють» і кулі. Знаєте як зустрічати воїнів? Як бачити біль матерів? Як вмирати кожен день від того, зо нічого не можеш зробити. Мої родичі зараз в Донецьку, Чернігові, Луганську, Києві, в усіх тих містах, до який добрався клятий «руський мир»

8. Анастасія

В 2014 році «руський мір» прийшов в моє рідне місто. Я та моя родина були змушені покинути окуповану Горлівка. Там залишилось все, все наше життя. Зараз 2022 рік ми нарешті придбали своє житло в Києві, переїхали та думали, що ось розпочалось наше щасливе життя, але Росія та «руський мир» вдруге прийшли нас рятувати невідомо від кого. І ми вдруге вимушені покинути власну домівку та рятувати своє життя. Росія та «руський мір» не рятують. Вони можуть тільки вбивати та руйнувати

9. Андрій

Всім привіт, друзі. Мене звати Андрій, я щ України, з Харкова. Місяц тому я евауювався на захід, у місто Тернопіль. Я хотів би вивезти всю свою родину, але зміг лише маму, щє 3 бабусі залишись у Харкові.

Я не знаю… що б я вам хотів такого розказати

Дивіться, про що путін, містер хуйо мріє? Він мріє про відновлення радянського союзу. Думаю, ви знаєте історію, 1989 рік. Де проходила його границя? Вона проходила посеред Берліну. Тому зараз Україна бориться не просто за свою свободу, а і за свободу всього цивілізованного світу, всієї Європи. Ми тут, в Україні, бачимо новини, як правительство Німеччини спочатку обіцяє надіслати нам зброю, потім відмовляється, чи щє щось.

Я вважаю, що вам слід довести до свого правительства, що Україна – це щіт Європи. І якщо Україна не вистоїть, то росія не збирається зупинятись. Вона збирається дойти і відновити радянський союз в тих границях, в якіх він існував до 1989

Ось так, бережіть себе, відстоюєйте свою свободу

До зустрічі

10. димитрій

Фашизм відродився. Людство думало, що знищило його 77 років тому, однак він вижив і причаївся. Фашизм проявляв себе у расизмі в Європі та Америці; у радянському тоталітаризмі — у знищенні будь-якої незалежної думки; у тихому, прихованому геноциді цілих народів за примхою вождів в усіх куточках світу; у культивуванні національної виключності та думки, що приналежність до якоїсь спільноти може змити всі гріхи; в агресивному невігластві, підсиленому людожерською державною пропагандою; у дводумстві та боягузтві відкрито говорити правду, пристрасному бажанні брехати й пожинати криваві плоди неправди.

Фашизм відродився в Росії. Ця думка може здатися абсурдною, і багато хто воліє думати, ніби прояви російського фашизму — це лише «перегини на місцях», короткотривалий наслідок пропаганди або просто випадкова концентрація брехні та жорстокості. Але так думали і в 1930-х роках, коли світ вперше побачив фашизм у всій його красі. Ніхто не хотів вірити в те, що Адольф Гітлер і його Націонал-соціалістична партія — щось більше за тимчасове непорозуміння, не здатне вижити в тогочасному просвітленому світі, що бачив жахи Великої війни… Але ці відмовки лише допомагали фашистському монстру пити кров і відривати зубами кінцівки ні в чому не винних людей. Фатальні помилки, які дозволили огидному орлу зі свастикою розправити крила над Європою, повторюються знову. Фашизм не потребує для цього одностайної згоди дипломованих дослідників політичних режимів, йому достатньо безкарно концентрувати зло, поки решта світу відмахується й не хоче у це вірити.

Тепер огидний двоголовий орел із сором’язливою латинською літерою Z на грудях розправляє крила над Україною. Росія вже стала тоталітарною державою, закрилася від усього світу й знайшла для себе зручну жертву. Пропагандисти Москви, так само, як їхні німецькі попередники, оголошують тотальну війну здоровому ґлузду, і мавпують скажений антисемітизм, заміняючи євреїв на українців. Для Росії українці — незалежно від походження та мови спілкування — недолугі й водночас злі та хитрі, винні в усіх бідах Росії. Вони ховаються за кожними дверима, отруюють росіян птахами, розробляють віруси в таємних лабораторіях, розпинають православних немовлят. Але, звісно, не самі, а за згодою глобальної капіталістичної закуліси, яку для росіян уособлює НАТО — нікчемно слабкий та нерішучий оборонний союз, що боїться поставити на місце диктаторів, і в той самий час злий та підступний, готовий знищити Росію просто через те, що ненавидить її успіхи.

Але XXI століттю пощастило значно більше, ніж XX: Україна не стала ані Австрією, ані Чехословаччиною, ані другою Річчю Посполитою. Ми дали російським фашистам по зубах і змусили їх вмитись кров’ю, захищаючи цінності прогресивного світу ціною тисяч життів своїх громадян, розстріляних, зґвалтованих чи замордованих просто за те, що вони не хочуть надівати на себе рабські пов’язки з літерами Z і жити в жорстокому й антиінтелектуальному «російському світі», де немає вільної думки та простору, який би не контролювали сатрапи зі спецслужб. Нас вбивають просто за те, що ми не виправдали очікувань новітнього фюрера — Владіміра Путіна, який хотів спершу вчинити Аншлюс, потім окупацію з зачисткою всіх незгодних , а сьогодні — повного знищення України як явища. Ми даємо гідну відсіч російським фашистам, але їхній лідер, самоізольований від будь-якої інформації крім тієї, що приємна особисто йому, не думає спинятися. Йому наплювати на тисячі вбитих Z-солдатів, оскільки він хоче лише глобального панування. Якщо сьогодні він зможе проковтнути Україну, завтра він посуне на Польщу, Литву, Латвію чи Естонію, а післязавтра зжере весь світ.

Світ має протерти очі та побачити правду: поки він спав і цинічно щороку повторював: «ніколи знову», — фашизм знову взяв владу. Громадяни усіх країн мусять солідарно побороти цю потвору, інакше вона знищить їх усіх — неспішно і по одному. Якщо Україна паде, прогресивна частина світу втратить сили й розбіжиться, і тоді клони Путіна постануть у столицях кожної країни один за одним, і весна 2022 року здасться світу легкою прогулянкою. Сьогодні саме українцям випала доля бути головними антифашистами людства, і якщо решта країн не доєднається до цієї боротьби — світанок більше не настане. Світ втратить усі досягнення, які декому можуть здаватися незначними: свобода совісті, свобода слова, свобода зібрань і свобода самовизначення. Людство має зібрати всі сили в один кулак і вдарити по Кремлю. Тоді світлі ідеали людського прогресу матимуть змогу врешті стати загальнолюдськими та зробити світ кращим місцем. Якщо жі переможе боягузтво, байдужість і дводумство, світ вже не матиме жодних шансів стати кращим і справедливішим. Настав час схаменутися і вбити гадину, поки вона не перерізала літерою Z всю планету.

11. Тетяна

В перші дні війни, я провела в Києві. Тоді якраз Київ бомбили, сильно бомбили і найстрашніше було те, що кожну хвилину ти розумів, що твій будинок може бути наступним. І ти не можеш спокійно спати, ти не можеш їсти, пити, постійно на зв’язку з рідними. І звичайно, я прийняла рішення поїхати на п’ятий день. Тому що, ну, жити спокійно не можна було. Я поїхала на західну Україну, мене приютили добрі люди – моя подруга з її мамою. От, зараз у мені під Києвом рідні і кожен день я тримаю з ними зв’язок, бо найстрашніше для мене – це втрати його! І залишився страх гулу літаків. Тому що, перші дні, коли я була в Києві, я чула, як пролітають якісь літакі над будинком. І це та ситуація, коли ти не знаєш, чи зараз просто буде бомба, буде вибух. Чи це просто наша повітряна оборона.

12. Карина M.

Війна з росією мене застала ще з 2014 року, коли спочатку почалась агресія на сході України, а саме за територію Донеччини і Луганщини. І мій тато одразу, як доброволець поїхав і захищав нашу країну. Тому, для мене ця війна вже триває вісім років і вона зовсім не зупинялась. Я не знаю, мене дуже, я не знаю, зо буде далі, що буде завтра. Тому що, всі мої плани, всі мої мрії та надії в один час зупинились. І не знаю, коли то все можна буде відновити. Я не знаю, як далі жити в такій ситуації. Я не знаю, як жити, коли поруч з тобою гинуть люди, діти. Коли ґвалтують жінок, дітей. Коли таке відбувається в сучасному світі. Я не знаю, як жити і не знаю як… Коли взагалі настане нормальне життя у всіх людей. Мені 21 рік і мені здається, що я дуже подорослішала за час війни.